архів

[ підвал ]

ось ця історія з якоюсь додумкою могла б претендувати на место на умовній мракопедії.

коротше, ситуація. літо, повний двір малишні. по якій причині нас вперше було так багато, я не пам'ятаю (бо посходились тоді діти ж різних домів, які зазвичай ніколи не пересікалися). і хтось з пацанів розказав історію: ось, мол, у цьому домі, у підвалі, живе щось, і воно рухається, коли там немає світла.

слід сказати, що віконечко до цього підвалу дивилося на лісок (соромно, ми називали це якось не так, але у мене зовсім вилетіло з голови, а запитати нікого). тобто, у дворі в одному місці просто було скупчення фруктових дерев, і там завжди був тіньок (а ще, мені не дозволяли туди ходити, бо тебе не буде видно з вікна).

ну, ми всі звісно повірили на таку історію. і от. тіньок. ми всі стоїмо, притиснувшись до того віконечка, і там видно взагалі якусь пусту кімнату з густим жовтим світлом. і різко, сука, ця лампочка тухне! і я не пам'ятаю, щоб вона потім запалилася знову!!!! зрозуміло, що ми всі завижжали та кинулися від вікна по двору у розсипну....

і весь час після цього у нас почався фанатичний мандраж. після слів, що там, певне, привид дівчинки (тільки чому, я вже не пам'ятаю), ми почали вже гнати біса. то одна дівчинка устала, значит з неї життєві сили висмоктує той привид, то ми найшли резинку, значит це ж точно резинка тієї дівчинки!!!!!!!!

тільки яскравіше всього я запам'ятала, як бабушка позвала мене їсти гарячий плов, а він мені у горло не ліз від страху та жари, але звісно же, на мене наорали з відкритим вікном у двір, і якось виходити після цього було не по собі.

смішно, правда, що буквально через день ми про це забули. пам'ятаю, що ми з подругою сиділи на покривалі та малювали, а наш спільний друг та декілька пацанів сказали, що, мол, ми ідемо у похід у тот підвал... я уявила собі вже супер катакомби з купою вологих іржавих труб, але, повернувшись, він, схоже, тупо не придумав, що набрехати нам далі, тому й признався, що це все придумка. якось так.

[ вікно ]

тут вже трохи інший контекст, бо сталося, скажімо так, це зі мною вже у дорослому віці. я досі дуже люблю слухати страшні історії на фон, і у мене, без жартів, ця звичка вже років десять, якщо не більше. у дитинстві, звісно, я слухала не так багато історій, і по більшій частині тільки з батьком (єдина розвага з людиною, якій на мене похуй з високої гори), але зараз я їх слухаю куди частіше.

і от, певний момент у мене було відчуття, немов мне попадаються історії, тільки якось пов'язані з вікнами. то головний герой задивився у вікно та почав отримувати повідомлення на телефон, то в іншій історії хтось у вікно гг стукає, і тд і тп.

слід додати: мене саму дуже цікавить тема спостереження за іншими людьми (привіт сайлент хіл 4), і я такі історії слухала з особливою увагою, і так само зацікавлено спостерігала за сусідами з вікна у дворі/заглядала у чужі вікна, наскільки це можливо.

тоді я жила у своєму рідному прифронтовому місті, і вночі у нас на вулиці взагалі було відсутнє світло, а у мене у кімнаті не було шторок. і от, сука, без жартів, кожен раз, коли я просиналась посеред ночі, я відчувала, що мені в очі щось світить.

вставала, одягала окуляри і дивилась у вікно. а у домі навпроти, на тому ж поверсі, що й у мене, горіло світло, єдина яскрава пляма на всю чорнючу вулицю. завжди в один час. і там було видно, сука, лише білі стінки й ледь помітний отвір дверей, і все. скільки я так стояла з ночі у ніч, нікого не побачила.

зрозуміло, що нічого містичного у цьому немає, і скоріше всього якийсь шахтар збирався на роботу/приходив з роботи та займався чимось. але мені досі трошки не по собі, коли я про це згадую. може, ще більше через те, що я пам'ятаю це так, немов це було вчора, а не два роки тому, і зараз нашого двору взагалі не існує.

[ сірник та dзеркало ]

я не знаю, куди це вставити, але ця хрінь мене без шуток налякала також вже у дорослому віці. просто надаю текст:

"багатоповерхові будинки влаштовані так, що всі трубопроводи пронизують квартири в тих самих місцях. це з міркувань практичності, але наслідки дуже неоднозначні.
пояснювати не буду, тим більше це лише мої домисли. якщо вистачить сміливості – перевірте.
зайдіть у ванну, не включаючи в ній світло. вночі! у будь-який інший час доби нічого не вийде.
постійте у тиші хоча б дві хвилини. встаньте спиною до дверей і спробуйте запалити сірник. якщо нічого не вийшло - повільно поверніться і вийдіть заради своєї безпеки. якщо спалахнув - ви побачите. не намагайтеся фотографувати, поводьтеся спокійно."

вам не страшно? а мені, сука, очень. да, це дуже тупо, але всі оці фразочки про "заради вашої безпеки", "поводьтесь спокійно".... я досі до усрачки боюсь темряви, і я б ніколи у житті це не повторила навіть удень, бо я боюсь вузьких темних кімнат !!!!!!!!!!!

зрозуміло, що тут більше всього працює фантазія та додумування страшного там, де цього не існує. але на мене це працює. перевірити не насмілилась, але аж написала тупий орідж зі своїми персонажами на цю тему, і нікуди не виклала (тема для іншої сторінки).

насправді, мені хотілося би розказати більше страшних історій, але це все, що я можу згадати. враховуйте ще, що у мене був сильний брейншторм зі згадками усього підряд, і це все, що прийшло мені у голову.

досі помню, що я колись заводила у школі розмову з подружкою про страшні історії, і вона кожен раз говорила, що в неї є якась супе-е-ер страшна історія, що з нею сталася, але їй було так страшно, що навіть говорити зараз про це лячно. так і не розказала, не дивлячись на умовляння. досі цікаво.

[ дитячий фольклор ]

зрозуміло, що ми передавали історію одні одним. я точно багато що вже не пам'ятаю, але тут буде список прям найголовніших бенгерів, які досі не виходять у мене з голови. дуже я, звісно, сміялась, коли у дорослому віці заходила на мракопедію або слухала страшилки та розуміла, що почуте у дворі було взято, якраз-таки, звідти.

* лялька *

у цієї історії було супер багато варіацій, тому що кожен передавав її з вуст у вуста та додавав щось своє. хтось перероблював ляльку на клоуна, а хтось взагалі перероблював сенс страшилки. я взагалі поки це писала найшла схожу, тільки про якогось педофіла та маніяка, лол (взагалі не в тему). і знаєте що? хотіла написати страшилку так, як її пам'ятаю я, але зрозуміла, що не розумію, який у не неї був сенс. я пам'ятаю тільки початок і кінець.

коротше, була сім'я, і вона пішла у магазин. у них була маленька дівчинка маша. і маша дуже-дуже сильно хотіла собі ляльку, і якраз вона була у магазині - з довгим волоссям, у красивому синьому платті. але мама сказала, що у них зараз немає грошей, і купила чайник.

але маші дуже сильно хотілося цю ляльку, і коли вони були вдома, вона вкрала з маминого кошелька останні гроші, яких би вистачило на ляльку. маша одразу ж заховала її у кімнаті, а мама думала, що загубила гроші у магазині, і дуже-дуже засумувала.

дiвчинці не було сумно, бо у неї була лялька, яку вона хотіла. гратися з нею, коли мама була вдома, було складно, тому зазвичай вона робила це, поки мами не було, а потім ховала її.

і от тут у мене все вилітає з голови. лялька, нібито, чи то з нею говорила, чи то що. я пам'ятаю, що якусь роль відігравав той грьобаний чайник, нібито, але суть одна - у кінці мама заходить у кімнату, а там у дівчинки зашиті нитками рот і очі, ще й на грудях щось вишито, все, піздец. кінець.

дуже розчарована, що не змогла згадати цю історію повністю. хоча чітко пам'ятаю, що це була прям топ тема у дворі, і я чула її сто раз, але все одно слухала, розвісивши вуха, і розповідала усім підряд.

* розумна дівчинка *

цю історію я згадала, коли намагалася згадати минулу. і, іронічно, згадала прям дослівно і навіть з назвою, тому що ця історія взята з якогось переглянутого мною у дитинстві відео, а не є спільною галюцинацією всіх дітей мого двору. але я пам'ятаю як вийшла на вулиці після цього і розказувала цю хрінь всім друзям, вони були у шоці. для повної атмосфери прикладую історію, але трошки скорочену:

"дванадцятирічна дівчинка жила з батьком. відколи померла її мати, батько став для неї всім. у них були чудові стосунки, вони дуже любили одне одного.

одного ранку батько дівчинки сказав, що їде у відрядження і приїде додому пізно вночі. сказавши це, він поцілував її в чоло, взяв свій портфель і вийшов із дому.

повернувшись додому зі школи того дня, дівчинка зробила домашнє завдання і сіла дивитись телевізор. до опівночі її батько ще не повернувся, тож вона вирішила лягти спати.

їй наснився сон: вона стояла на краю жвавого шосе, автомобілі проїжджали повз. на іншому боці шосе стояв її батько. він тримав руки біля рота і щось кричав їй, але вона не могла розібрати слова. коли гуркіт машин став тихішим, вона ледве змогла розібрати слова: «не… відчиняй… двері…». І тут дівчинка прокинулася від якогось гучного галасу.

вона підбігла до дверей. подивившись у вічко, вона побачила обличчя свого батька. хотіла вже відчинити, але в останній момент зупинилася і знову подивилася в вічко. щось у виразі обличчя її батька було негаразд. його очі були широко розплющені, він виглядав зляканим.

у дзвінок досі дзвонили.
- тату, - обережно покликала вона.
«дзiнь, дзiнь, дзiнь».
— там хтось із тобою є?
«дзiнь, дзiнь, дзiнь».
- тату, чому ти не відповідаєш? - дівчинка мало не плакала.
«дзiнь, дзiнь, дзiнь».
- я не відчиню двері, поки ти не даси мені відповідь!

у двері все дзвонили та дзвонили, але батько мовчав. дівчинка сиділа, стиснувшись у кутку передпокою і слухаючи безперервні дзвінки у двері. так тривало близько години, потім дівчинка провалилася на забуття.

на світанку вона прокинулася і зрозуміла, що у двері більше не дзвонять. батько все ще стояв за дверима і дивився на неї.

дівчинка обережно відчинила двері та закричала. відрубана голова її батька була прибита до дверей цвяхом на рівні вічка. над дзвінком було прикріплено записку, в якій було всього два слова: «розумна дівчинка»."

досі якось не по собі, правда? мені особливо, бо поки я це перечитувала і переписувала, моя кішка на кухні звалила кришку від каструлі на пол!!!!!!!